У 1349 польський король Казимир III Великий захоплює Львів і через сім років у 1356 дарує місту Магдебурзьке право. Це дає сильний поштовх розвитку міста, а велика вірменська громада міста в 1363 засновує вірменську митрополію та будує церкву. Польський король переносить центр міста від площі Старий Ринок та будує нове місто на півдні, навколо площі Ринок. У новому місті більшість населення становили німецькі колоністи, але деякі окраїнні вулиці (нинішні Вірменська, Руська, Староєврейська) займали некатолики, які були позбавлені прав львівського міщанства. 

Завдяки вигідному розташуванню на перехресті торгівельних маршрутів з портів Чорного моря, Києва, Східної та Західної Європи, Візантії і портів Балтійського моря місто швидко розвивалося. 

У 1379 році місто отримує право мати свої склади, що різко збільшило його привабливість для торговців. У 1387 Львів і навколишні землі були захоплені військами польської королеви Ядвіги. 

У складі Польщі (а пізніше і Польсько-Литовської держави) Львів став столицею «Руського воєводства», яке включало п'ять староств з центрами в містах Львів, Холм, санок, Галич і Перемишль. 

Протягом наступних століть населення міста швидко зростало, і незабаром Львів став багатонаціональним містом з безліччю релігійних сповідань і важливим центром культури, науки та торгівлі. Міські оборонні споруди були укріплені, і Львів став однією з найбільш важливих фортець, які захищають Річ Посполиту з південного сходу. 
У місті одночасно перебували православний єпископ, три архієпископа: римсько-католицький, вірменський і греко-католицький (з 1700 року), а також одночасно три юдейські громади: міська, предмістна та караїмська. Місто наповнювалося безліччю поселенців з різних країн: німцями, євреями, італійцями, англійцями, шотландцями та багатьма іншими національностями. З XVI століття в місті з'явилися протестанти. 

У першій половині XVII століття місто налічувало приблизно 25—30 тисяч жителів. Тут існувало понад 30 цехів, у яких налічувалося 133 ремісничих професії. 

У 1649, місто було осаджено українськими козаками на чолі з Богданом Хмельницьким. Вони захопили і знищили замок, але залишили місто після отримання викупу. 

У 1655 шведські війська вторглися в Польщу, захопили велику її частину, та оточили Львів. Однак вони були змушені відступити, так і не взявши місто. У наступному році Львів оточила армія трансільванского князя Дьєрдя Ракоці I, але місто не було захоплено. 

У 1672 армія вже Османської імперії під командуванням Мехмеда IV знову оточило Львів, однак війна закінчилася до взяття міста. 

У 1675 році місто атакували турки і кримські татари, але король Ян III Собеський розбив їх 24 серпня у битві, яка отримала назву Львівської. 

У 1704, під час Великої Північної війни, місто було захоплено і вперше за свою історію пограбовано армією шведського короля Карла XII. 

                                                               У складі Австро-Угорщини 1772—1918 

У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Росією, Прусією та Австрією, Львів увійшов до складу Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії, став політичним та адміністративним центром самої відсталою з її провінцій, що отримала назву «Королівство Галичини та Володимира».

З 1772 по 1918 рік місто офіційно носило назву Лемберг. Мовою адміністрації після входження Львова до складу Австрії стала німецька мова, а більшість посад міського управління зайняли німці та чехи. Однак місто продовжувало залишатися важливим центром польської та русинської культури.

Економічний та культурний підйом міста починається лише у другій половині ХІХ століття, коли розробляються багаті поклади нафти, будується залізна дорога, розвивається промисловість.

На початку Першої світової війни місто було захоплено російськими військами (вересень 1914) і до 14 липня 1915 року було центром Галіційського генерал-губернаторства, поки місто знову не було зайняте австро-угорськими військами. Російський цар Микола І проголошує возз'єднання Галичини з Росією. Примусово закривалися і ліквідовувалися національні політичні організації, культурно - просвітницькі організації та видавництва. Багато представників інтелігенції було вислано до Сибіру. 

У 1915 році австрійські війська знову повернулися в Галичину. Почалася реакція у відповідь — переслідування тих, кого підозрювали в симпатіях до Росії. Їх вішали, розстрілювали або відправляли в концентраційні табори, найвідомішим з яких був табір для інтернованих «Талергоф» поблизу міста Грац в Австрії. 

У підсумку І світової війни «клаптева» Австро-Угорська імперія розпалася. Виник ряд незалежних держав — Угорщина, Чехословаччина, Польща та інші. За незалежність почали боротьбу й українці. 

                                                                  У складі Польщі (1918—1939) 

В кінці Першої світової війни українські політики 1 листопада 1918 року проголосили місто столицею Західно-Української народної республіки (ЗУНР). Невелика група українських військових на декілька днів узяла місто під свій контроль і оголосила про входження міста в Західно-Українську народну республіку. По мірі прибуття українських та польських частин в місті розгорнулися бойові дії, в результаті яких українські частини були вимушені залишити Львів. Українська влада оголосила загальну мобілізацію. З колишніх солдатів австрійської армії була створена Українська Галицька армія (УГА), проти якої виступила сформована у Франції польська армія під командуванням Галлера. УГА з боями відступила до річки Збруч. Влітку 1919 р. командування УГА ще раз провело наступальну операцію, однак через серйозну нерівність сил УГА знову відступила за Збруч, на територію Української народної республіки (УНР). Польсько-українська війна тривала до липня 1919 р. Рішенням міжсоюзної комісії в Парижі Львів був залишений під керуванням Польщі - до остаточного вирішення його долі. Пізніше Польща уклала угоду з Симоном Петлюрою, за якою вона в обмін на відмову уряду УНР від претензій на Західну Україну надавала йому військову допомогу в боротьбі з більшовиками та Червоною Армією, що наступала. 

Під час радянсько-польської війни в 1920 р. Львів атакували сили Червоної Армії під командуванням Олександра Єгорова. З середини червня 1920 р. намагалася пробитися до міста з північно-сходу Перша Кінна армія Будьонного. Львів'яни готувалися до оборони. Жителі, здебільше, поляки, сформували і повністю вкомплектували три полки піхоти і два полки кавалерії. Зводилися оборонні укріплення. Місто обороняли три польські дивізії і один допоміжний Український піхотний полк. 

Після наполегливих боїв, що тривали приблизно місяць, 16 серпня Червона Армія перейшла річку Західний Буг і, додатково посилена вісьмома дивізіям червоних козаків, почала штурм міста. Бої проходили з важкими втратами з обох сторін, але три дні потому атака була відбита та зважаючи на загальний перелому у війні, Червона Армія відступила.

За героїчну оборону місто було нагороджено польським орденом Virtuti Militari — «За мужність», найвищою польською воєнною нагородою. Цей орден був зображений на польському гербі міста. 

Після підписання Ризької мирної угоди Львів залишився польським містом, столицею Воєводства Львівського. Місто швидко повернуло собі позиції одного з найважливіших центрів науки та культури Польщі. 

 Після війни Львів увійшов до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Більшість міського польського населення переїхало на територію Польщі, в основному в її західну частину, на колишні німецькі землі (дуже багато людей переїхало під Вроцлав). В результаті Другої світової війни був змінений національний склад міста, оскільки традиційні етнічні групи (поляки, євреї і німці) були переміщені або знищені. Польська мова та її регіональний варіант практично вийшли із вжитку, Львів вперше у своїй історії став здебільше україномовним містом. 

З загальносоюзного бюджету на відновлення і розвиток міського господарства і культури було виділено 250 млн. руб. Зі всіх кінців країни до Львова прямували тисячі висококваліфікованих фахівців і вчених. З Москви, Ленінграду, Свердловська та інших міст доставляли обладнання, транспорт, будівельні матеріали та ін. 
Радянська влада почала проводити жорстоку політику придушення українського націоналістичного руху. Це по'єднувалося з викорінення Української Греко-Католицької церкви, чиї парафії були примусово переведені в Російську православну церкву. 

Після смерті Сталіна радянська політика стає більш терплячою, і Львів залишається важливим центром української культури. 

У 50-х і 60-х роках, місто значно вирісло як за населенням, так і за розмірами. У Львові було засновано і перенесено зі Східної України багато відомих заводів і фабрик. 

До початку 80-х рр. у Львові вже налічувалося 137 великих підприємства, які виготовляли автобуси (наприклад, ЛАЗ), автонавантажувачі, телевізори, різноманітні прилади, верстати з програмним керуванням та багато іншої продукції. 

Інтенсивно розвивалася наука. До 80-х років у місті функціонували 3 інститути АН УРСР, філії та відділення академічних установ, десятки науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, філій, відділів, 11 ВНЗ, в яких працювало більше 8000 наукових співробітників. Важливою подією в науковому житті міста стало створення в 1971 Західного наукового центру АН УРСР. 

За радянських часів Львів залишається важливим культурним центром. Наприкінці 70-х тут працює п'ять театрів, філармонія, близько 40 кінотеатрів, цирк, 46 Палаців культури, 12 великих музеїв, понад 350 бібліотек.

В 1991 році СРСР розпадається на ряд незалежних держав. Львів стає авангардом націоналістичних змін, пов'язаних з цією подією. 
У 1998 році історичний центр міста і собор святого Юра внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

14—15 травня 1999 у Львові у палаці залізничників відбувся 6-й саміт президентів центральноєвропейських країн. Темою «круглого столу» було «Людський вимір загальноєвропейської і регіональної інтеграції та його роль у будівництві нової Європи». 

У червні 2001 року місто відвідав Папа Римський Іван Павло II. Тут він відслужив месу за латинським обрядом і взяв участь у літургії візантійського обряду. 

Сучасний Львів — це компактне, досить зручне для життя місто. Його територія складає 171 кв. км, в місті проживає 788 тис. мешканців. За етнічної приналежності місто практично мононаціональне — понад 70% населення Львова складають українці. У Львові проживають також росіяни, поляки, євреї, вірмени, німці, чехи та представники 83-ох інших національностей.

Джерело-http://ukraine.ui.ua/ua/istoriya-gorodov-ukrainy/istoriya-lvova